Фотографії з обложеного Маріуполя здобули головний приз Міжнародного фестивалю Visa pour l’image

Фотографії з обложеного Маріуполя image

Український фотограф Євген Малолєтка став лауреатом премії Visa d’or News Міжнародного фестивалю документальної фотографії Visa pour l’image. Разом із оператором Мстиславом Чорновим вони — єдині репортери, які залишилися в облозі Маріуполя. Їхні знімки пологового будинку під бомбардуваннями облетіли весь світ і стали символом та юридичним доказом військових злочинів російської армії. В інтерв'ю RFI фотографи розповіли, як опинилися в обложеному Маріуполі і свідками яких подій стали.

Щорічно Visa pour l’image,  Міжнародний фестиваль документальної фотографії у Перпіньяні, заснований 34 роки тому, нагороджує найкращих фотожурналістів з усього світу. Цього року він відбувається під знаком України. Фотографії, вивезені репортерами з-під російських обстрілів, що зафіксували життя і смерть в окопах, бомбосховищах, лікарнях та біженських поїздах, можна бачити на вулицях міста, у виставкових залах і на величезних екранах просто неба, де щовечора йдуть покази.

>

Фотографи, які працювали після 24 лютого в Україні, здобули і головні премії фестивалю. Євген Малолєтка став лауреатом премії Visa d’or News, журі відзначило його репортаж із обложеного Маріуполя. Visa d'or Presse Quotidienne (щоденної преси) отримав датський фотограф Mads Nissen (газета Politiken) за фотографію біженців. За знімки з України журі міста Перпіньяна також нагородило премією Visa d'or Rémi Ochlik, фотографа газети Le Monde Люку Баріуле. Під час одного з показів фотографії загиблих журналістів зустріли хвилину мовчання.

< img class="aligncenter" src="/wp-content/uploads/2022/09/fotografii-iz-osazhdennogo-mariupolja-poluchili-glavnyj-priznbspmezhdunarodno-festivalja-visa-pour-limage-7331dc0.jpg з обложеного Маріуполя отримали головний приз Міжнародного фестивалю Visa pour l'image" />

На врученні нагород голова фестивалю Жан-Франсуа Леруа відкрив показ українських репортажів різким осудом слів колишнього кандидата в президенти Франції від соцпартії Сеголен Руаяль. Напередодні вона заявила, що сумнівається у реальності бомбардування пологового будинку у Маріуполі. «Якби була найменша жертва, хоч одна закривавлена ​​дитина, у вік стільникових телефонів вони (фотографії) у нас були б…», – сказала французький політик. Голова фестивалю назвав ці слова «огидними, неприпустимими та обурливими». І запропонував зібрати виставлені в Перпіньяні фото- та відеорепортажі та надіслати їх Сеголен Руаяль.

Знімки з бомбардування пологового будинку, що зазнали бомби, облетіли весь світ, належать 35-річному Євгену Малолітці, незалежному українському фотографу, уродженцю Бердянська. Разом із 37-річним відеооператором із Харкова Мстиславом Черновим (агентство АР) вони були єдиними репортерами, що залишилися в обложеному Маріуполі. У Перпіньяні вони відповіли на запитання RFI. webp” sizes=”” />

RFI: Колишня міністр та кандидат у президенти Франції Сеголен Руаяль заявила вчора, що сумнівається у реальності бомбардувань пологового будинку у Маріуполі. Фотографії з обстрілу пологового будинку, що зазнав, — ваші. Як і світлини загиблих в окупованому місті дітей. Що б ви їй відповіли?

Мстислав Чернов та Євген Малолєтка: Сперечатись із політиками та взагалі з тими, хто намагається заперечувати військові злочини – не наша робота. Наша робота зніматиме. Ми просто зніматимемо і показуватимемо зняте. А якщо політикам хочеться побачити ці фотографії, нехай приїдуть, ми можемо їх показати.

“Маріуполь — не щось унікальне, що трапилося, закінчилося і не повториться. Як і Буча. Це злочини, які продовжують систематично відбуватися”.

Розказана вами історія — величезною візуальною сили. Але це водночас документальне свідчення, і навіть юридичний доказ злочинів. Що для вас важливіше в них — художній вплив чи документальне значення?

Цікаво:   За добу виявлено 1575 нових випадків Covid-19, померло троє людей

Є.М і М.Ч:У Маріуполі ми зняли тисячі фотографій та годинник відео. Навіть якби ми все це виставили, все одно це була б мала частка того, що там відбувалося і продовжує відбуватися. Маріуполь — не щось унікальне, що сталося, скінчилось і не повториться. Як і Буча. Це злочини, які продовжують систематично вчинятися. webp” sizes=”” />

Як ви опинилися в обложеному Маріуполі?

М .Ч.: У січні закінчилося моє відрядження до Афганістану, і агентство АР попросило мене повернутися до України. Вже зрозуміло, що ймовірність російського вторгнення дуже велика. Ми працювали в тандемі і протягом місяця знімали, як частина українців готується до повномасштабного російського вторгнення. Частина всього світу не хотіла бачити і вірити в цю можливість, а частина розуміла, що війна триває вже вісім років, і що треба готуватися продовжувати.

Спочатку я працював у Харкові, моєму рідному місті. За тиждень до вторгнення ми переїхали на Донбас і знімали там в окопах. Я пам'ятаю те відчуття фрустрації, яке було тоді в українських солдатів. Їм забороняли відповідати на обстріли, які йшли досить щільно по всій лінії фронту. З української сторони була спроба деескалації. ” sizes=”” />

Фотографії з обложеного Маріуполя отримали головний приз Міжнародного фестивалю Visa pour l'image

23 числа, після трансляції Радбезу РФ, де було порушено питання про визнання самопроголошених республік, ми зрозуміли, що вторгнення неминуче. Ми ще не розуміли його географії і думали, що все обмежиться Донбасом, але чітко усвідомлювали його неминучість. На той час в Україні знаходилося кілька команд АР, наша команда вирішила їхати до Маріуполя.

Маріуполь – одна з головних точок у цій війні. І було зрозуміло, що після восьми років війни, якщо Росія спробує продовжити вторгнення, то, напевно, спробує взяти місто як важливий пункт на шляху до Криму. Ми виїхали 23 уночі та поїхали всю ніч по лінії дотику. Приїхали за годину до початку вторгнення, коли почали падати перші бомби.

Ми розуміли, наскільки Маріуполь важливий і вирішили залишитися. Наш вибір не був випадковим, це було свідоме рішення.

Є.М.:Ми знаходились у Маріуполі 20 днів. 3 березня місто повністю оточили, зв'язок залишався лише у кількох місцях, слабкий сигнал. Усі журналісти виїхали, розуміючи, що кільце захлопувалося. І далі місто було вже повністю відрізане, ніхто не в'їжджав і не виїжджав. Ми могли зрідка зв'язуватися супутниковим телефоном і посилати невеликі файли, в іншому була повна ізоляція.

Цікаво:   Павлютс: тенденції Covid-19 влітку свідчать про нормалізацію ситуації із захворюваністю

Ви вирішили залишитися? М.Ч:Ми вирішили залишитись і продовжувати свою справу. Ми розуміли, наскільки Маріуполь важливий і для того, щоб показати цю війну, і загалом у контексті того, що відбувається у світі. Наш вибір не був випадковим, це було свідоме рішення, наслідок кількох годин обговорення з редакторами та планування.

Хто залишався місті? Здебільшого люди похилого віку чи сім'ї з дітьми?

М.Ч.:У перші дні блокади, коли виїхати вже не можна було, ми приїхали до одного з сховищ, «Тераспорт», і там було близько 2 тисяч осіб. Це великий спортивний комплекс, де у підвалі рятувалися люди. З 2000 чоловік порядку, напевно, половини були діти, величезна кількість сімей з дітьми. Раніше вони з різних причин не схотіли виїхати, а потім уже не могли, не було транспорту. Залишалося тільки ховатися та сподіватися.

Є.М.:Ми контактуємо з тими, кому вдалося виїхати з Маріуполя. Зараз існує єдиний коридор, до якого люди можуть виїжджати із захоплених територій — через Василівку на Запоріжжі. Решта шляхів повідомлень і переходів, як це було після 2014 року, більше немає. Ця єдина дорога теж пов'язана з ризиками, перепустками та великими чергами. Але люди їздять, інформація надходить, і ще почав з'являтися зв'язок. Але хто там залишився, скільки людей, коли місто стерте з лиця землі, а всі будинки вигоріли і немає жодних інфраструктур, незрозуміло. За прикладом рідного Бердянська можу сказати, що досі на вулицях шукають шпигунів, людей забирають через необ'єктивні причини та доноси — наприклад, щось не сподобалося в телефонах. До Бердянська переїхала велика кількість маріупольців, бо місто курортне, і в ньому багато житла, яке раніше здавали у сезон. Обстановка там дуже погана. =”” />

Цікаво:   Законопроект про переклад освіти латиською мовою винесуть на громадське обговорення

< img class="aligncenter" src="/wp-content/uploads/2022/09/fotografii-iz-osazhdennogo-mariupolja-poluchili-glavnyj-priznbspmezhdunarodno-festivalja-visa-pour-limage-7eb0670.jpg з обложеного Маріуполя отримали головний приз Міжнародного фестивалю Visa pour l'image" />

Що ви збираєтеся знімати далі? Повернетесь на фронт?

М.Ч.: Зараз я разом із PBSFrontlineVideoготую документальний фільм «20 днів у Маріуполі». Відразу після Маріуполя ми ще місяць розслідували бомбардування Маріупольського драматичного театру. Ми в контакті з людьми, яким вдалося виїхати, та з якими знімали раніше. Євген нещодавно спілкувався із медиками, які були з нами. Ми повернемося на фронт, і я обов'язково поїду до мого рідного Харкова, який продовжують бомбити. І обов'язково в район Миколаєва, і в Херсон.

Є.М.: Звичайно, ми зніматимемо й надалі. Війна не скінчилася. 20Maloletka.webp” sizes=”” />

Фотографії з обложеного Маріуполя отримали головний приз Міжнародного фестивалю Visa pour l'image

Оцените статью

Андрій Козлов, експерт та автор статей telebox.club.
Статті пише понад 15 років.

andreykozlov07@gmail.com

Фотографії з обложеного Маріуполя здобули головний приз Міжнародного фестивалю Visa pour l’image
Визначились фіналістки US Open